Національний ґендерний механізм

Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (ґендерної рівності) в Україні

Після ухвалення закону в 2005 р. набуває розвитку застосування інституційних заходів щодо ґендерної рівності і розширення можливостей жінок.

Уперше в історії України ґендерна рівність та розширення прав і можливостей жінок підтримуються на найвищому політичному та інституційному рівні, особливо з моменту прийняття рішення про розширення мандату віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції з метою забезпечити координацію зусиль уряду щодо реалізації ґендерної політики у 2017 р. 

Отже, національний механізм ґендерної рівності наразі складається з таких структур:

Віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції;

Кабінет Міністрів України: Департамент гуманітарної та соціальної політики Секретаріату КМУ; Урядовий уповноважений з питань ґендерної політики в Секретаріаті КМУ; Міжвідомча рада з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання та протидії домашньому насильству та протидії торгівлі людьми при КМУ;

Верховна Рада України: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмен); Комітет із прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин, включаючи Підкомітет з питань ґендерної рівності і недискримінації; Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, включаючи Підкомітет з питань дотримання Україною міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини та гендерної політики; Міжфракційне об’єднання «Рівні можливості»;

Центральні органи виконавчої влади: координатори з питань ґендерної рівності (заступники міністрів/заступники голів агентств); радники з питань ґендерної рівності в деяких міністерствах/відомствах; відділи з питань ґендерної рівності в деяких міністерствах/відомствах);

  • Міністерство соціальної політики як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади: уповноважена особа (координатор) з питань гендерної рівності – заступник міністра з питань європейської інтеграції; eкспертна група з  питань протидії торгівлі людьми, домашньому насильству та гендерної рівності в Директораті розвитку соціальних послуг  та захисту прав дітей; відділ з питань реалізації гендерної політики в Управлінні реалізації європейських стандартів рівності; Міжвідомча робоча група з координації  питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (створена відповідно до Наказу від 07.02.2020 № 87); Експертна рада з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі при Міністерстві;

Регіональні (обласні) державні адміністрації: координатори з питань ґендерної рівності (заступники губернаторів); радники з питань ґендерної рівності в деяких регіонах; Міжвідомчі ради в деяких регіонах;

Місцеве самоврядування/ОТГ (залежно від регіону, координатори та радники з ґендерних питань тощо);

Платформи організацій громадянського суспільства та ради з питань ґендерної рівності та розширення можливостей жінок.

Склад і основні функції національного механізму було визначено у Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» та в Указі Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Розвиток та результати функціювання Національного ґендерного механізму в Україні

  • 1995–2014 рр. Розвиток національного механізму став одним з пріоритетів державних програм забезпечення ґендерної рівності. Проводилися численні заходи із підвищення кваліфікації державних службовців та депутатів усіх рівнів з питань розробки, реалізації та моніторингу ґендерної політики, ґендерної статистики, ґендерного бюджетування, ґендерної обізнаності та чутливості тощо. Загалом протягом 2006–2014 рр. такими заходами було охоплено понад 30 тис. державних службовців та депутатів.
  • В Україні вдалося створити систему запобігання та протидії ґендерному насильству. У 2001 р. ухвалено Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», у 2011 р. – Закон України «Про протидію торгівлі людьми». Україна приєдналася до конвенцій Ради Європи про запобігання насильства.
  • З 2001 р. налагоджено збір ґендерно чутливої статистики, наразі вона збирається за 113 показниками та кожні два роки видається статистичний збірник «Жінки і чоловіки в Україні»
  • 2006 – листопад 2010 рр. У центральних органах виконавчої влади й обласних державних адміністраціях створено ґендерні робочі групи та координаційні ради, при Кабінеті Міністрів створено Міжвідомчу раду з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми, призначено радників міністрів та голів ОДА з ґендерних питань. У 2010 році створено Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. Посилюється координація між складовими національного механізму, відбувається міжнародний обмін досвідом щодо розвитку національних механізмів. Активно проводяться консультації, тренінги з питань ґендерного аналізу державних програм та інтегрування ґендерної складової в державні та місцеві програми.
  • Грудень 2010 р. – діяльність щодо впровадження ґендерної складової скорочується у зв’язку з адміністративною реформою. Активна позиція залишається переважно на рівні ключових громадських організації, консорціумів та платформ.
  • 2011–2013 рр. Відновлення діяльності  на рівні Міністерства соціальної політики відбулося за підтримки ґендерних програм ЄС, ПРООН, Уряду Швеції. Було розроблено Державну програму на період до 2016 р. – окремим пріоритетом якої був розвиток ґендерної освіти. На розвиток ініціатив, що впроваджувалися громадськими та міжнародними організаціями. Міністерство освіти та науки видало наказ «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту». За підтримки ЄС і ПРООН було розроблено методологію та проведено експертизу навчальних програм, матеріалів та посібників, розроблено навчальні курси з питань ґендерної рівності для учнів старших класів середніх шкіл і студентів ВНЗ, створено п’ять кафедр ґендерних досліджень та понад 20 ґендерних освітніх центрів. Було проведено масштабні заходи із підвищення ґендерної чутливості та обізнаності для більш ніж 25 тис. освітян. У школах періодично проводилися уроки ґендерної рівності та інші заходи, спрямовані на формування культури ґендерної рівності. Результатом на рівні зміни поведінки стало зростання кількості ініціатив «знизу» щодо включення ґендерних підходів до системи освіти: започаткування регулярних науково-практичних конференцій з ґендерної проблематики, організація та проведення конкурсів, фестивалів, майстер-класів та інших інтерактивних заходів з питань рівності. Але ці заходи ще не стали системними, а система освіти досі залишається середовищем поширення ґендерних стереотипів[1]. Посилення сектору громадських організацій, що займаються проблемами ґендерної рівності та розширенням прав і можливостей жінок, відбувалося одночасно із підвищенням ґендерної чутливості неурядового сектору загалом. Збільшилася кількість ініціатив громадських організацій, спрямованих як безпосередньо на розширення прав і можливостей жінок і чоловіків, так і на включення ґендерних підходів до інших їхніх ініціатив та проектів.
  • З 2014 року розвиток ґендерної рівності став невід’ємною складовою політики європейської та євроатлантичної інтеграції. Результатом спрямованих партнерських зусиль багатьох зацікавлених сторін відбулися структурні зміни у Національному ґендерному механізмі України.
  • З 1 березня 2017 р. до компетенції віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції також належать питання ґендерної рівності та координація взаємодії центральних органів виконавчої влади з питань ґендерної рівності; а також організацію роботи, пов’язаної з формуванням та представленням позиції України у відносинах між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), у тому числі з питань ґендерної рівності.  Уряд України затвердив основні інструменти національної політики щодо ґендерної рівності, такі як Державна соціальна програма забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків до 2021 року, Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року та Національний план дій щодо реалізації рекомендацій, викладених в заключних зауваженнях Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року.
  • Національний механізм ґендерної рівності також зміцнився шляхом створення в червні 2017 р. нової посади Урядового уповноваженого з питань ґендерної політики,[2] завдяки чому посилилися очікування (особливо серед партнерів із розвитку) щодо запровадження більш систематизованого та комплексного підходу уряду України до розв’язання питань ґендерної рівності. До основних завдань[3] Урядового уповноваженого належить:
  • сприяння забезпеченню реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства;
  • участь відповідно до компетенції у координації роботи міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
  • проведення моніторингу щодо врахування Кабінетом Міністрів України принципу гендерної рівності під час прийняття нормативно-правових актів;
  • участь у здійсненні Прем’єр-міністром України представництва Кабінету Міністрів України у міжнародних зустрічах і форумах, у тому числі з Комісією ООН із статусу жінок, Радою безпеки ООН на сесіях з порядку денного “Жінки, мир, безпека”, Ради Європи, ОБСЄ тощо;
  • співпраця та взаємодія з громадянським суспільством з питань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства.
  • Роль Міністерства соціальної політики у Національному ґендерному механізмі.
  • Міністерство соціальної політики України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Воно завжди відігравало головну роль у підтримці політики ґендерної рівності, особливо після адміністративної реформи 2010 року, яка призвела до реорганізації Міністерства в справах сім’ї, молоді та спорту, яке на той час займалося питаннями ґендерної рівності.[4] З 2012 року Міністерство соціальної політики сприяє координації ініціатив з ґендерної рівності, в тому числі моніторингу та звітуванню щодо дотримання Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері, зокрема під час підготовки восьмого періодичного звіту України, поданого Генеральному секретарю ООН у 2014 р. відповідно до статті 18 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.[5] У 2019 р. Міністерство також координувало розробку Національного огляду України щодо виконання Пекінської декларації та Платформи дій «Пекін+25».[6]
  • У Міністерстві соціальної політики питання гендерної рівності координуються декількома структурними підрозділами: уповноважена особа (координатор) з питань ґендерної рівності – заступник міністра з питань європейської інтеграції; експертна група з  питань протидії торгівлі людьми, домашньому насильству та гендерної рівності в Директораті розвитку соціальних послуг  та захисту прав дітей; відділ з питань реалізації гендерної політики в Управлінні реалізації європейських стандартів рівності; Міжвідомча робоча група з координації  питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (створена відповідно до Наказу від 07.02.2020 № 87); Експертна рада з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі. Експертна рада з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі була створена у 2012 р., та її функції з часом були більш чітко визначені. Наприклад, з 2016 року експертна рада не лише працює над зверненнями, пов’язаними з фактами дискримінації, поданими представниками громадськості, але також надає рекомендації Міністерству соціальної політики щодо усунення таких випадків та їхніх причин.[7]
  • Розвиток Національного ґендерного механізму на законодавчому рівні.
  • У законодавчій владі — одній із гілок державної влади, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Уповноважений із прав людини) відповідає за здійснення парламентського контролю над дотриманням урядом конституційних прав та свобод. Омбудсмен має Представника з дотримання рівних прав і свобод, портфель якого включає ґендерну рівність. Секретаріат Уповноваженого також включає Департамент моніторингу рівних прав та свобод.
  • Працюють два комітети Верховної Ради, портфоліо яких містять питання ґендерної рівності: Комітет із прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин, включаючи Підкомітет з питань ґендерної рівності і недискримінації, та Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, включаючи Підкомітет з питань дотримання Україною міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини та гендерної політики.
  • Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості» також виступає важливим гравцем  із просування ґендерної рівності з моменту його заснування у 2011 р. Місія МФО «Рівні можливості» охоплює такі ключові напрями: надання політиці рівних можливостей цілеспрямованості та системності; об’єднання зусиль законодавчої і виконавчої влади та громадянського сектору щодо просування прав жінок; сприяння процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС. [8]
  • МФО «Рівні можливості» також проводить регулярні зустрічі та організовує масштабні заходи, такі як Український жіночий конгрес — громадська платформа, яка допомагає формувати програму ґендерної політики Верховної Ради шляхом залучення державних чиновників, українських та закордонних парламентаріїв, представників міжнародних організації, місцевого самоврядування та громадянського суспільства, а також ЗМІ. Наприклад, на 3-мо Українському жіночому конгресі обговорювалася ідея ґендерної рівності як невід’ємної складової демократичного суспільства та запоруки сталого розвитку держави (10–11 грудня 2019 р.). У тісному колі дискусійних столів досліджувалися такі ключові питання, як політичне та економічне визначення можливостей жінок, протидія ґендерному насильству, роль жінок у просуванні миру та безпеки, подолання ґендерних стереотипів та посилення ґендерної рівності.[9]

[1] Ґендерна політика та інституційні механізми її реалізації в Україні. Національний огляд виконання Україною Пекінської декларації та Платформи дій і заключних документів Двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН./Укладач: Михайло Корюкалов, к.п.н./Київ.- вересень 2014 р. – 122 с. /file:///C:/Users/Asus/Downloads/genderna_politika_ukr_web.pdf

[2] Катерина Левченко стала першою Урядовою уповноваженою з питань ґендерної політики, яку було призначено в результаті проведення конкурсного відбору в період з грудня 2016 року та початку 2017 року.

[3] Постанова КМУ № 390 від 07.07.2017 «Про Урядового уповноваженого з питань ґендерної політики», https://www.kmu.gov.ua/npas/250049925

[4] Адміністративна реформа 2010 року та пов’язана з цим реструктуризація уряду сприяли ослабленню національного ґендерного механізму і призвели до відсутності наступності політик направлених на досягненя ґендерної рівності. Заключні зауваження ООН до 8-го періодичного звіту України: Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW/C/UKR/CO/8), документ прийнятий Комітетом на 66-й сесії (13 лютого-3 березня 2017 р.).

[5] Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (дата отримання: 6 серпня 2015 р.), Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 18 Конвенції. Восьмий періодичний звіт держав-учасниць, який повинен був бути поданий у 2014 році, Україна, (CEDAW/C/UKR/8).

[6] Робоча група з підготовки звіту «Пекін+25» (2019), Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій.

[7] Там само.

[8] Український жіночий конгрес, Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді України. http://womenua.today/en/organizatory-2/

[9] Третій український жіночий конгрес. http://womenua.today/en/